Я сьогодні Шевченка читаю, 
Скільки мудрості в його рядках! 
Мов на ангельських крилах літаю, 
Як тримаю «Кобзар» у руках… 

Мені вчителька подарувала 
В день народження книгу святу, 
Щоб її я щоденно читала, 
(Душу має й сама золоту…) 

І тепер я з любов`ю читаю, 
Вчу напам`ять премудрі вірші. 
Наче кадри Шевченка гортаю, 
Й озиваються струни в душі… 

Що за велет! Титан був та й годі! 
Він життя нам пророчив нове. 
І ходили чутки у народі, 
Що не вмер він, а й досі живе… 

І він бачить усі наші справи, 
Хто є друзі, а хто – вороги. 
Бачить біди і злети держави, 
Й додає нам і сили, й снаги… 

Щоб жили ми і вчились, як треба, 
Й пам`ятали свій корінь завжди, 
Щоб любили і землю, і небо, 
Й не було щоб чужої біди. 

Щоб ми разом ходили на свято, 
Вкупі завжди з братами були, 
Мали друзів завжди і багато, 
Щоб боротись уміли й могли. 

І я вірю: подякують люди, 
І згадають, я вірю, про нас. 
І тоді нам не соромно буде 
За життя, що пророчив Тарас.